Фермер

Використання нетрадиційних органічних добрив (солома, бадилля тощо) для ґрунтоутворення називається біологізацією землеробства, за допомогою якого замикається Малий біологічний кругообіг речовин і енергії. Основою для простого відтворення ґрунтової родючості є застосування землеробського закону повернення. Але недостатньо повернути в ґрунт винесені елементи живлення, повинна повертатися й органічна речовина (надземна біомаса), оскільки вона — це енергетика ґрунтоутворення, їжа для ґрунтової біоти.
Найдоцільніше залишати на полі солому озимої пшениці, стебла соняшнику і кукурудзи, зібраної на зерно. Найкраще це робити на полях озимої пшениці, яка є попередником цукрових буряків, кукурудзи на зерно та соняшнику. На полях, де була залишена солома для заорювання, комбайни під час збирання повинні працювати з подрібнювачами без копнувача. Солома повітряним потоком рівномірно розподіляється по стерні. За відсутності подрібнювача збирати слід комбайном без копнувача. У такому разі солома укладається обмолоченими валками за комбайном. Із них її підбирають, подрібнюють і розкидають по полю за допомогою косарок-подрібнювачів КИР–1,5 або КИР–1,4. Після цього починають обробляти ґрунт. За допомогою важкої дискової борони солома перемішується з верхнім (0–5 см) шаром ґрунту.
Бажано, щоб на площах, удобрених соломою, розміщували передусім бобові та просапні культури. При залишенні стебел соняшнику їх подрібнюють важкою дисковою бороною. На полях із низькорослими напівкарликовими сортами озимої пшениці соломи залишається мало, тому рекомендується її вносити разом із гноєм. Залишення соломи можна регулювати висотою зрізу під час збирання: при роздільному збиранні — 18–20 см, при прямому комбайнуванні — 30 і навіть 40 см. Після збирання такі поля обробляють важкою дисковою бороною, в результаті чого солома змішується з верхнім шаром ґрунту.
Ще один важливий аспект, який потрібно враховувати при внесенні нетоварної частини врожаю — досить широке співвідношення C:N. Найкраще розкладаються органічні речовини при C:N=20–30:1 (у соломі це співвідношення становить 80–100:1). При вужчому співвідношенні переважає мінералізація азоту, а при ширшому — його зв’язування. Внесення соломи в ґрунт стимулює мікрофлору останнього, бо внесений матеріал являє собою джерело вуглецю. Споживання азоту мікроорганізмами може призупинити розклад соломи, тому що азоту соломи недостатньо для покриття потреби бактерій. Одним із найефективніших шляхів прискорення розкладу рослинних решток є додаткове (компенсуюче) внесення азотних добрив на рівні 1 % маси рослинних решток, або близько 10 кг мінерального азоту на 1 т соломи.
З цією метою застосовують аміачну селітру, яку вносять при обробітку дисковою бороною, або аміачну воду чи безводний аміак, які вносять під час першої культивації за допомогою підживлювачів, встановлених на культиватор. При залишенні стерні на кожні 10 см її висоти перед обробітком вносять до 10 кг діючої речовини азоту. Додаткове внесення азотних добрив не лише усуває депресивну дію в перший рік після заорювання стерні, але й підвищує загальну ефективність удобрення. В господарствах з розвинутим тваринництвом замість азотних добрив із соломою добре використовувати рідкий гній із розрахунку 6–8 т на 1 т соломи. При такому поєднанні це добриво діятиме не гірше від звичайного підстилкового гною. Поєднання безпідстилкового гною і соломи — одна з найкращих форм органічних добрив. У ґрунт надходить більше поживних елементів і органічних речовин. При сумісному використанні безпідстилкового гною та соломи частина розчинного азоту дещо іммобілізується.
У середньому в соломі міститься до 0,5% азоту, 0,25 — фосфору, 0,8 — калію, 35–40 — вуглецю, а також мікроелементи. Приорювання її при середній врожайності зернових повертає в ґрунт 12–15 кг/га азоту, 7–8 — фосфору і 20–24 –калію. Разом із тим удобрення соломою не потребує додаткових витрат на її внесення в ґрунт, оскільки не відбувається одночасно із збиранням. З соломою в ґрунт повертається 80% винесеного рослинами калію й близько 20% фосфору. Калій знаходиться у легкодоступній для рослин формі, більше половини фосфору в соломі злакових культур також представлено легкозасвоюваними формами. При щорічному внесенні це дасть змогу значно скоротити витрати калійних і фосфорних добрив. Доступність азоту в початковий період розкладу рослинних решток дуже низька, проте при систематичному застосуванні великої кількості післяжнивних решток їхня негативна дія на азотний режим ґрунтів послаблюється, тому що іммобілізований азот стає поступово доступним. У зонах із промивним типом водного режиму іммобілізація розглядається як позитивне явище.
Солома є також джерелом вуглецю. При її розкладі в ґрунт надходить значна кількість вуглекислого газу (до 25% від загальної маси соломи). Зв’язуючись із водою, він утворює вуглекислоту, яка переводить деякі складові соломи в розчин, у тому числі необхідні рослинам поживні елементи. Одночасно солома поліпшує кореневе та повітряне живлення рослин.
Вносити солому необхідно згідно з розробленими ґрунтозахисними технологіями вирощування культур. При їх недотриманні можливі ускладнення. Якщо не внести азоткомпенсацію, післяжнивні рештки перешкоджають контакту гербіцидів із ґрунтом, частково (на 30–60%) перехоплюють їх й інактивують. Для боротьби з бур’янами раціональнішим є післясходове внесення гербіцидів. Нерівномірний розподіл соломи по поверхні ґрунту призводить до погіршення якості посівів, фітосанітарних умов тощо. При цьому слід адаптувати ґрунтозахисні технології, що базуються на мінімальному обробітку ґрунту з використанням нетоварної частки врожаю, до конкретних грунтово-кліматичних умов.
Наші дослідження показали, що таке органічне добриво є повноцінним і нічим не поступається гною, а подекуди й переважає його. При спалюванні соломи втрачається енергетика ґрунтотворного процесу, а отже, знижується родючість ґрунту, що позначається і на врожайності сільськогосподарських культур. На нашу думку, спалювання соломи повинне каратися законом, якщо самі господарі землі не розуміють шкідливої дії цього заходу.
Поряд з органічними добривами необхідно вносити й мінеральні. Але потреба в них при мінімальному обробітку зменшується приблизно в два рази. Це викликано відкритим нами прискоренням Малого біологічного кругообігу речовин і енергії.
Захист сільськогосподарських культур. При ґрунтозахисних технологіях вирощування сільськогосподарських культур оптимізуються механізми самоуправління комплексів шкідливих організмів агробіоценозів. Системи захисту сільськогосподарських культур від шкідників, хвороб і бур’янів включають організаційно-господарські заходи, зокрема чітке дотримання регіональних сівозмін, а також сучасних агротехнічних прийомів напівпарового та основного безплужного обробітків ґрунту. Важливим є вирощування сортів і гібридів, стійких проти шкідливих організмів. Обов’язково потрібно протруювати насіння захисно-стимулюючими речовинами і впроваджувати нові засоби захисту рослин на еколого- й економічно обґрунтованій основі.
Планувати і здійснювати заходи щодо захисту посівів від шкідників, хвороб і бур’янів доцільно на основі довгострокового та короткострокового прогнозів. В усіх регіонах України пріоритетним є застосування біологічного методу захисту рослин. У перехідний період передбачається використовувати пестициди в нормах приблизно 1,7 кг/га діючої речовини на 1 га ріллі. У подальшому пестицидне навантаження на 1 га ріллі значно зменшуватиметься.
Учені всього світу наполегливо працюють над розробкою більш безпечних засобів захисту рослин, але використання хімічних на найближчий час залишається одним із головних у захисті рослин від шкідливих організмів. Тому в таких умовах важливим завданням спеціалістів аграрного профілю є опрацювання можливих прийомів, спрямованих на запобігання негативній післядії препаратів, які застосовують у сільському господарстві, та її послаблення. Необхідно дотримувати регламентів їх використання, категорично забороняється застосовувати препарати, не дозволені відповідними державними установами. Таким чином, запобігання забрудненню навколишнього середовища хімічними засобами — одна з важливих проблем сучасного інтенсивного землеробства.